Возьми себе мое терпение,
дерево на утесе!
Дай мне взамен свое терпение,
не ведающее о себе.

“Приборкання людського розуму: навіщо знати більше?”

«Пізнайте істину, й істина зробить вас вільними», - Ів. VIII, 32

«Я прийшов вогонь кинути на землю, – і як Я
прагну, щоб він вже запалав!» (Лк. 12, 49)

«О Правдо, Боже! З’єднай мене з собою у вічній любові!
Часом навкучить мені багато вичитувати і слухати,
у Тебе є все те, чого я хочу і бажаю. Нехай замовкнуть
усі вчителі, нехай усі створіння тихо мовчать перед
лицем Твоїм: Ти єдиний промовляй до мене», -

Тома Кемпійський

Проблему приборкання людського розуму, а також прагнення його пригнітити, скорегувати, підкорити, окрім анті-утопії Рея Бредбері, мені довелося зустріти у творах Еріха Фрома, Льва Толстого, Джорджа Оруела та Олдоса Хакслі. Можна виділити основні спільні риси у цих творах:

• головними дійовими особами є держава, що втілює собою «корінь зла» і людина, що є жертвою. Держава вживає різноманітних заходів, щоб підкорити волю людини, зробити її невігласом та змусити діяти у своїх інтересах, прикриваючись поняттям загального суспільного блага;
  
• при супротиві людини, держава, намагаючись діяти таємно, застосовує до неї різні форми фізичного і психологічного насилля та ізолює її,;
  
• у інформаційному просторі діє державна монополія, яка поширює ідеологічну пропаганду. Альтернативних (ворожих до встановленої ідеології) джерел інформації або не існує, або їх використання карається, або (що є найкращим для держави) агресивно чи байдуже сприймаються самими людьми;
  
• одним з головних завдань держави є створення з суспільства «однорідної сірої жижи», організація контролю суспільства над самим собою, створення в ньому атмосфери суцільної  недовіри.
  

Отже, якщо вдатись до ще більшого узагальнення, можна дійти висновку, що діяльність держави полягає у тому, аби зашкодити людям усвідомити щось, що знищить саму державу. Це обґрунтовується державою тим, що саме вона знає все про людське щастя та потреби і саме вона є їх єдиним гарантом та охоронцем. Але брандмейстер Бітті у своєму монолозі про «добрі наміри» держави, видає справжні мотиви її діяльності. «Книга – це заряджена рушниця», - каже він, яку треба її розрядити, бо, можливо, я стану її наступною цілю. Про страх держави втратити свою владу свідчить також занепокоєння, тим, що люди, які ставлять собі питання «для чого?» та «чому?» зможуть збудувати щось альтернативне, краще за державу: «Без дошок та цвяхів будинок не побудувати, а якщо не хочеш, щоб будинок побудували, сховай дошки та цвяхи», - каже Бітті. Цікаво, що Лев Толстой у своєму творі «Царство Божие внутри Вас», застосовує до держави образ будинку з гнилих колод оперезаних з усіх боків підпірками.

Відповісти на питання есе можна так: більше знати треба для того, аби намагатись пізнати істину, зерна якої містяться у книгах, яких так боїться держава. Саме запалати вогню істини намагається перешкодити держава, бо це шлях до її знищення і звільнення людей з під її влади, і, можливо, до створення принципово нового суспільного ладу. «Условия нового строя жизни не могут быть известны нам, потому что они должны быть выработаны нами же. Только в том жизнь, чтобы познавать неизвестное и сообразовать с этим новым познанием свою деятельность. В том жизнь каждого отдельного человека, и в том жизнь человеческих обществ и человечества», - так висловив Толстой завдання тих, хто йде шляхом пізнання істини.

Есе на ВПШ 2015

Ліберальна ідеологія не просто потрібна Україні, а я переконаний, що невдовзі вона буде мати найбільший попит. Чому? Бо історично українці найбільш за все шанували свободу: економічну, політичну, думки, совісті, слова тощо. Підтвердженням цього є історія України, яка сповнена повстаннями, визвольними рухами та боротьбою. Досі потяг певної кількості українців до патерналізму є проявом соціально - історичної інертності, наслідком майже сторічного періоду панування СССР, в часи якого проводилась політика тотального перепрограмування українців на невластиві їм цінності, що супроводжувалось терором. Чим далі просуватиметься декомунізація, тим більше у суспільстві матимуть попит ліберальні цінності. Останні події в Україні вже недвозначно демонструють пробудження у свідомості величезної кількості українців жагу до свободи, самоорганізації та підтримки один одного, відповідальності за свою долю та долю свого краю. Більш того, можна побачити прояви цього «вічного антагонізму» або автономії у відносинах між українцями та державою, прагнення самостійно робити те, без чого можна обійтись без держави. Ця ознака дуже яскраво відображена у волонтерському русі.

Отже, історично склалось, що ліберальні цінності у українців мали не менший попит, ніж у американців, французів чи англійців. Однак історичне невміння об’єднатись навколо цінностей, а не навколо гетьмана, нездатність до постійної та системної їх борні відкинуло українців до рук північного сусіда, який з ХІV століття створює на своїх теренах східну деспотію з «чєловєчєскім ліцом». Нагадування українцям про свої історичні цінності, допомога у їх реалізації допоможе Україні покінчити з більше ніж 300 - річним невдалим політичним досвідом і повернутись до спільноти розвинутих країни.

Я уверен, что в этой стране
потеплеет однажды и вдруг,
и мы с миром пойдем наравне,
как бегун, отстающий на круг.

Игорь Губерман

- Порок - це робити щось всупереч розуму. 
- Почуття засновані на розумі, який творить сферу ідеального.
- Відповідно до “Хагакуре”, виявити, що каже розум можна протягом семи подихів. - Якщо почуття засновані на розумі, як вони тоді можуть йому протирічити? - Протиріччя виникає, коли нав'язується щось противне розуму. Якщо змінювати мислення, можна змінити й почуття. Проблема лише в тому наскільки глибоко у людини вкоріненні певні результати роботи її розуму і чи сприятиме вона активно/пасивно до заміни її розуму на інший.  

14. 04. 2015

Трохи фактів з біографії людини, яка почала працювати в радянській прокуратурі майже одразу після її заснування, присвятивши їй 59 (!) років свого життя, людини, яка пройшла всі щаблі службової ієрархії - від слідчого Ніжинської районної прокуратури до Генерального прокурора УРСР, а згодом і СРСР, - Руденка Романа Андрійовича.

1937-1940 рр. прокурор Донецької області (з 1938 р. - Сталінської). Член трійки УНКВС.
З 1942 заступник прокурора УРСР.
1944 - 1953 рр. - прокурор УРСР.
1953 - 1981 - прокурор СРСР.

Після виконання своєї ролі, як члена трійки, Руденко стає заступником прокурора УРСР.
В 1945-1946 рр. він виступає головним обвинувачем від СРСР на Нюрнбергському процесі. З обвинувальної промови: “ […] В огне величайших в истории человечества боев героической Советской Армией и доблестными войсками союзников были не только разгромлены гитлеровские орды, но утверждены высокие и благородные принципы международного сотрудничества, человеческой морали, гуманные правила человеческого общежития. Обвинение выполнило свой долг перед высоким судом, перед светлой памятью невинных жертв, перед совестью народов, перед своей собственной совестью. Да свершится же над фашистскими палачами суд народов — справедливый и суровый!”

Після завершення циклу патетичних виступів на процесі і виконання своєї місії “захисту світової справедливості, гуманізму, моралі і покарання злочинців”, Руденко повертається на батьківщину, продовжуючи виконувати обов'язки прокурора УРСР.

Нові цікаві факти біографії з'являються після смерті “вождя народів” і призначення Романа Андрійовича прокурором СРСР.

“Після призначення на посаду Генерального прокурора СРСР, прибув 1 серпня 1953 на шахту № 29 (Воркута), де відбувався страйк іноземних військовополонених. Перед строєм ув'язнених він застрелив організатора страйку - поляка Ігнатовича. Після чого охорона з кулеметів розстріляла беззбройних. Загинуло кілька сотень людей. Відповідальність за злочин не поніс. ”

Однак з початком “хрущовської відлиги” Генеральний прокурор знов згадує про принципи гуманізму, справедливості та законності. Після 1953 року Роман Андрійович бере активну участь у реабілітації та виправданні жертв політичних репресій. За його пропозицією 4 травня 1954 створюється Центральна комісія з перегляду справ засуджених за «контрреволюційні злочини», яку він сам очолює, і яка пропрацювала аж до 1956 року, поки не був створений інший спеціальний орган.

Через декілька років, разом з усунення від влади Хрущова і приходом Брєжнєва, Роман Андрійович знов заносить прокурорський “дамоклів меч” над найлютішими ворогами трудового народу - дисидентами.

На жаль, багато документів є досі засекреченими і недоступними для дослідження, однак з впевненістю можна говорити про наявність ще багатьох цікавих сторінок в кар'єрі людини, характер біографії якої можна ототожнити з принципами роботи всієї радянської прокуратури майже за весь час її існування.

Пройдет тысяча дней тренировок, но ты будешь только в начале. После двух тысяч дней ты можешь стать мастером. С нами Кокушин – дух справедливости. В поиске истины – борись до последнего.

“Fighter in the Wind”

Cecilia Bartoli - Vivaldi: Sposa son Disprezzata.

Sposa son disprezzata,
fida son oltraggiata,
cieli che feci mai?
E pur egl'è il mio cor
il mio sposo, il mio amor,
la mia speranza.
L'amo ma egl'è infedel
spero ma egl'è crudel,
morir mi lascierai?
O Dio manca il valor
valor e la costanza.
I am a scorned wife,
faithful, yet insulted.
Heavens, what did I do?
And yet he is my heart,
my husband, my love, my hope.
I love him, but he is unfaithful,
I hope, but he is cruel,
will he let me die?
O God, valor is missing -
valor and constancy.

Одиночество 

Есть мнение, что следует отличать одиночество от уединения. Одиночество - это когда человек не может (или не хочет) устанавливать контакт с другими людьми, когда между ним и обществом (тж. определенными людьми, группами) отсутствует возможность быть понятым, диалог.

Уединение же - временный отказ или ограничение от общения с другими людьми. В таком случае, человек знает, что у него есть люди которые его понимают, он видит себя составным элементом общества. Думаю, разница между понятиями очевидна.

Сразу же примеряю эти категории на себя. Можно ли говорить об уединении, если оно принимает постоянный характер? Если не совсем уж и нуждаешься в том, чтоб тебя понимали, и разделяли твои мысли? Если больше всего, что интересует - это независимость, возможность использовать время по своему желанию, “быть садовником среди своих мыслей”, то это одиночество или хроническое уединение? Я вполне легко могу наладить общение с человеком, но у меня нет в этом потребности. Мне становится безразлично мнение окружающих, я направлен в себя. В общем, какая-то странная форма интровертности, и мне кажется, если б завтра я отправился на необитаемый остров, я нисколько б не расстроился будь со мной планшет и доступ к интересующим книгам.

18.05.2013

Я все більше переконуюсь в тому, що система вітчизняної вищої освіти взагалі мало переймається тим, щоб навчити студента мислити. Все спрямовано на те, щоб він механічно запам'ятав найбільшу кількість інформації, не цікавлячись чи потрібна вона йому чи ні. Я на пальцях однієї руки можу перелічити всіх викладачів, які спрямовували свої зусилля на те, щоб змусити нас аналізувати та критично мислити, всі інші - супровідники підручника. Гадаю, що такий підхід призведе до повної деградації.

18.05.2013

Когда каждый раз читаю твои письма, улыбаюсь до ушей, и еще раз убеждаюсь, какая же ты милая и добрая.

Это ни в коем случае не игра и даже не тренировка. Ты не трофей, и не приз. Доказывать себе, что я терпелив, не стоит, так как я и так это знаю.

Жду тебя по причине, которую мне сложно объяснить. Можно это называть интуицией, можно интересом. Не важно. Просто жду, потому что знаю, что так надо, потому что чувствую это. Я не страдаю по утраченному времени, я никогда не старался его заполнить КЕМ-ТО просто ради того, чтобы оно было заполнено, и не собираюсь этого делать.

Правильно, для игр слишком много. Это не игра.

Мы так привыкли жить шаблонами, что даже невозможно поверить в какие-либо отклонения от жизненной нормы. А когда происходит как-то по-другому, все так удивляются. Мало кто может взять и выйти за его границы, сделать по-своему, иначе. Кто сказал, что у нас не сложатся отношения, кто сказал, что невозможно ждать, кто сказал, что расстояние делает невозможным любые отношения?
Может быть ТРУСЫ и НЕУДАЧНИКИ, которые все время ищут оправдания своим лажам?
Я верю и даже знаю, что все может быть по-другому.

15 марта
__________________________________________
Потрясающее письмо. Читая его, я ощущаю ту атмосферу, и его искренность, хоть и прошло уже немало времени. Я не мог, и надеюсь, что никогда не смогу писать иначе. Или останусь верным себе или смерть.

19.05.2013